Володимир Хоменко
Заліське
Мова: українська
Рік: 2013
Сторінок: 52
Оправа: тверда
Німці, кажуть, про кожне село в своїй країні мають по дві чи навіть по три солідні історичні розвідки. Ми – не німці. Історії як слід не вивчаємо, не знаємо, не шануємо. Книжок не пишемо. Щоправда, на Звенигородщині, де я тепер живу, за останні роки вийшли друком краєзнавчі нариси про Водяники, Козацьке, Моринці, Озірну, Пединівку, Стецівку, Тарасівку. Знаю, що й на моїй рідній Тальнівщині з’явились нові видання – про Криві Коліна і Тальянки. Зовсім небагато.
Невеличку свою книжку я написав не тільки для того, аби їх стало більше. Моє «Заліське» – то віддаток селу, звідки родом, де виріс, де моя велика рідня. Це окремі сторінки минувшини, дещиця спогадів з дитячих літ. Моє, як мовиться, «далеке – близьке», а для молодших поколінь односельців – давня давнина.
Що ж до новітнього часу, то – зачекаємо, тоді й побачимо, що ж залишилося пам’ятного в історичному календарі Заліського.
© Видавництво "Арт Економі", Київ-2013
Рік: 2013
Сторінок: 52
Оправа: тверда
Німці, кажуть, про кожне село в своїй країні мають по дві чи навіть по три солідні історичні розвідки. Ми – не німці. Історії як слід не вивчаємо, не знаємо, не шануємо. Книжок не пишемо. Щоправда, на Звенигородщині, де я тепер живу, за останні роки вийшли друком краєзнавчі нариси про Водяники, Козацьке, Моринці, Озірну, Пединівку, Стецівку, Тарасівку. Знаю, що й на моїй рідній Тальнівщині з’явились нові видання – про Криві Коліна і Тальянки. Зовсім небагато.
Невеличку свою книжку я написав не тільки для того, аби їх стало більше. Моє «Заліське» – то віддаток селу, звідки родом, де виріс, де моя велика рідня. Це окремі сторінки минувшини, дещиця спогадів з дитячих літ. Моє, як мовиться, «далеке – близьке», а для молодших поколінь односельців – давня давнина.
Що ж до новітнього часу, то – зачекаємо, тоді й побачимо, що ж залишилося пам’ятного в історичному календарі Заліського.
© Видавництво "Арт Економі", Київ-2013
- Попередня
- Ctrl
- Наступна